Думаю, що це не менш актуальна тема, ніж "Хто переможе на виборах?", "Комп'ютерна хвороба" або "СНІД". Дике верещання, сльози, соплі, постійни дзвінки на мобілку кумиру, мовчання в трубку, плакати з надписом "Давай зустрінемось!!! Мій телефон 80...", "Кохай мене або помри" чи "Я тебе хочу"- це все не про мене! Я таке не розумію! Все це вже не симпатія, не любов, а діагноз: "ФАНАТИЗМ"...страшний стан. Це нормально, коли підлітки та багато молоді (малолітнє, неповнолітнє покоління, бувають випадки, що і дорослі люди) марять чимось незрозумілим, живуть мріями про те, щоб потримати за руку свого "Бога", ідола поклоніння, щоб переспати з зіркою? Від них тіки й чути: "Ви знаєте...Ой, гарнюня!...Він мене не помітив ((кажуть в істериці) - чесно кажучи, огидно таке чути!!!)...Я так сильно кохаю його!" Мені їх жаль. Як можна жити так? Навіщо живитися ілюзіями? Кому цікаві ті скиглення? Щоб хтось пожалів? Така "любов" нічого доброго ні собі, ні кумиру, ні іншим не приносить...тільки біль, ненависть, страждання... Треба мати міру, щоб прихильництво, здоровий фанатизм (трохи більше, ніж попереднє, тіки при цьому є нормальне життя, здоровий глузд, людина має свою думку та погляд) - от таке мені подобається! Я не вмію молитися на плакати та все таке інше - "....безбашна фанатична проява..." Потрібно реально дивитися на речі, сприймати все, як воно є...можна трохи сарказму, але з душею...